8. Сабурова дача, Кирилівська лікарня та Глеваха

Харків і Київ: лікарня, кафедра, науковий інститут

Харківська психіатрична лікарня виросла з міської системи опіки кінця XVIII століття. У 1796 році з’явився спеціальний будинок для людей із психічними розладами; у 1812-му загальнолікарняні служби перевели до колишньої садиби Сабурова, а в 1820-му туди перемістили й психіатричних пацієнтів. Назва «Сабурова дача» поступово об’єднала у професійній пам’яті великий лікарняний комплекс, клінічне викладання та дослідницькі установи. [175]

Університет надав цьому середовищу регулярне викладання й науковий друк. Петро Бутковський видав 1834 року двотомну працю «Душевные болезни, изложенные сообразно началам нынешнего учения психиатрии». Павло Ковалевський заснував 1883 року «Архив психиатрии, неврологии и судебной психопатологии». У 1920-х роках лікарняна база стала осередком психоневрологічних інститутів; 1932 року в Харкові організували Всеукраїнську психоневрологічну академію. Великий потік хворих поєднував клінічне навчання з дослідженнями психопатології, фізіології й організації допомоги. [175]

Київська лінія почалася з невеликого відділення для психічнохворих на Подолі наприкінці XVIII століття й розвинулася в комплексі колишнього Кирилівського монастиря. У 1806 році офіційно відкрили Кирилівські богоугодні заклади. Лікарня на теперішній Кирилівській, 103, стала тривалою клінічною базою міської психіатрії; у XX столітті вона була відома під іменем Павлова, сьогодні — як лікарня «Психіатрія». [162, 176, 177]

У 1885 році самостійну кафедру психіатрії та нервових хвороб Київського університету очолив Іван Сикорський. Його праці охоплювали загальну психопатологію й дитячий розвиток; 1895 року почало виходити засноване ним видання «Вопросы нервно-психической медицины». Після розмежування психіатрії та неврології 1920 року клінічну школу розвивали Євген Копистинський і Валентин Гаккебуш. Копистинський у 1921 році заборонив застосування гамівних сорочок і прив’язування хворих у своїй клініці, а 1929-го видав український підручник психіатрії для фельдшерів. [178]

Гаккебуш поєднував університетську роботу з психотерапевтичною поліклінікою та Київським державним психоневрологічним інститутом, утвореним 1927 року. Досліджував неврози, психопатологію наслідків травм головного мозку, дитячі й судово-психіатричні питання. У 1928 році запровадив курс судової психопатології. Таким чином, поруч із великим стаціонаром формувалися амбулаторна психотерапія, спеціалізована експертиза й навчання на клінічному матеріалі. [178]

Наукові зв’язки між містами

Віктор Протопопов працював над організацією психоневрологічної науки в Харкові, а в повоєнному Києві розвивав дослідження психіатрії та патології вищої нервової діяльності. Його школа розглядала психічний стан разом із вегетативними, обмінними й загальносоматичними змінами. Разом із Йосипом Поліщуком вивчали азотистий обмін при шизофренії; роботи Петра Бірюковича стосувалися біохімічних механізмів афективних розладів. Паралельно Протопопов займався післядипломною підготовкою лікарів і розвитком диспансерної допомоги та психіатричних відділень у загальних лікарнях. [179]

Після закриття київського психоневрологічного інституту 1948 року значна частина наукової роботи зосередилася на базі лікарні імені Павлова та кафедр. Яків Фрумкін розвивав клінічну психопатологію й диференційну діагностику; Лівія Булахова — дитячу психоневрологію; Вадим Блейхер — патопсихологічне обстеження. Його лабораторія стала також місцем підготовки психологів. Семен Лівшиць працював у судовій психіатрії, Григорій Воронков — над клінікою й класифікацією епілепсії. У спільному лікарняному середовищі співіснували докладне описання психічного статусу, психологічний експеримент, біохімічна лабораторія та експертне дослідження. [180]

Окупація і загибель пацієнтів

Нацистські вбивства пацієнтів відбувалися хвилями. Архівне дослідження Олени Петренко відновлює раннє відокремлення єврейських хворих: на початку жовтня 1941 року в київській лікарні імені Павлова було розстріляно 308 єврейських пацієнтів. У Вінниці у вересні — першій половині жовтня загинули 412 єврейських хворих. Подальші акції наприкінці 1941-го та протягом 1942 року охоплювали решту пацієнтів. Лікарні втрачали людей, персонал і саму можливість продовжувати лікування. [181]

На Сабуровій дачі під час окупації головним лікарем і директором інституту залишився Олександр Олексійович Ігнатов. За відтвореним у публікації 2012 року його звітом, 18 грудня 1941 року в закладі перебувало 470 хворих. Того ранку їх вивезли вантажівками під приводом переведення до Полтави й убили. Серед вивезених були також неврологічні та соматично хворі. У лютому 1943 року, під час короткого звільнення Харкова, Ігнатов очолив евакуаційний госпіталь на 600 поранених у будівлі інституту; з ним працювали п’ятеро лікарів. [182]¹²

Його син Юрій пережив окупацію підлітком. У родинній пам’яті збереглися рішення залишитися разом у Харкові та подальший воєнний медичний досвід Юрія. Через наступне покоління — психіатра Михайла Юрійовича Ігнатова — ця родинна історія знову поєдналася з роботою Сабурової дачі.¹³

Професійний спротив політичним зловживанням

Радянська каральна психіатрія використовувала діагноз, експертизу й спеціальну лікарню для ізоляції інакодумців. Одним із місць такого ув’язнення була Дніпропетровська спеціальна психіатрична лікарня. У 1971 році Семен Глузман підготував незалежну заочну експертизу матеріалів справи Петра Григоренка, обґрунтувавши його психічне здоров’я. У 1972 році самого Глузмана заарештували й засудили до семи років таборів і трьох років заслання. Його робота повернула клінічне обґрунтування в центр конкретної справи, де державний висновок слугував політичному переслідуванню. [183]

Інтенсивна терапія психозів на Сабуровій дачі

21 липня 1975 року наказом №287 у харківській лікарні №15 створили 80-ліжкове відділення екзогенних психозів. Воно приймало людей із гострими алкогольними та іншими екзогенними психозами, тяжкими ускладненнями алкоголізму; запланована тривалість перебування становила до 21 дня. На початку 1990-х років через відділення проходили 2 300–2 500 пацієнтів щороку — приблизно десята частина госпіталізацій лікарні. [184]

30 грудня 1992 року наказом №196 на його базі організували центр інтенсивної терапії та реанімації психозів. Центр мав цілодобову клініко-біохімічну й функціональну діагностику, реанімаційні ліжка з постійною присутністю лікаря-реаніматолога, психіатричний і реабілітаційний блоки. Розподіл визначав необхідний рівень підтримки життєвих функцій. Застосовували психофармакотерапію, інфузійне лікування, а в тогочасному арсеналі — також гіпербаричну оксигенацію, гемосорбцію та керовану краніоцеребральну гіпотермію. [184]

Н. П. Юрченко та Михайло Юрійович Ігнатов у статті 1996 року підсумували двадцятирічну роботу: понад 36 тисяч пролікованих, чотири кандидатські дисертації, понад сто публікацій і понад п’ятнадцять методичних рекомендацій. Вели комп’ютеризований облік клінічних та нейрофізіологічних даних. За два-три роки у відділенні розробили й упровадили комплекс допомоги при алкогольних психозах; автори повідомили про зниження летальності у 1,5–2 рази. У центрі цієї роботи були раціональна психофармакотерапія та інтенсивне лікування соматичних ускладнень. [184]

Київська обласна лікарня в Глевасі

Обласна психіатрична лікарня №1 у Глевасі почала працювати 1957 року. У 1984-му з двох її відділень сформували обласний наркологічний диспансер, а 1998-го обидві установи об’єднали в Київське обласне психіатрично-наркологічне медичне об’єднання. Спільна територія й допоміжні служби поєднали спеціалізовану психіатричну та наркологічну роботу. [185]

У розвитку комплексу помітні геронтопсихіатрія, лікування неврозів, допомога пацієнтам з інфекційними захворюваннями, інтенсивна терапія та судово-психіатричний напрям. Лікарня стала базою інтернатури й післядипломного навчання, співпрацювала з Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця та науковими установами. Для Київщини це означало концентрацію в одному обласному закладі кількох функцій, які потребують спеціалізованої команди й технічної бази. [185]

Лікарняна спадкоємність у XXI столітті

Робоча програма навчальної дисципліни Харківського національного медичного університету на 2024–2025 навчальний рік включає обласну клінічну психіатричну лікарню №3 до клінічних баз поряд із військово-медичним центром і науковим інститутом. У Києві лікарня «Психіатрія» поєднує дорослий і дитячо-підлітковий стаціонар, соматичну та інтенсивну допомогу, амбулаторні служби й мобільні команди; на її базі триває післядипломне викладання. [186, 177, 187]

Поряд із лікарняною роботою зростає участь родин. Київська ініціатива «Психабіліті» виникла з групи близьких, пов’язаної з медико-соціальною реабілітацією при лікарні. Родини підтримують одна одну й беруть участь в організації повсякденного життя після стаціонару. [188]

27 квітня 2024 року російський удар пошкодив будівлі Сабурової дачі. Суспільне зафіксувало руйнування на лікарняній території. До звичних завдань клініки додалися ремонт приміщень, захист людей і збереження лікувальної роботи під час повітряних тривог. [189]