2. Від притулку до сучасної мережі: історія Британської Колумбії

Вікторія, Нью-Вестмінстер, Essondale

Перший провінційний притулок відкрився у Вікторії 12 жовтня 1872 року в колишньому лікарняному будинку. До вечора там перебували семеро людей, переведених із місцевого арештного приміщення. У 1878 році допомогу перенесли до нової установи в Нью-Вестмінстері, де спочатку проживало близько 37 пацієнтів. [28, 29]

Подальше розширення привело психіатричну лікарню до Коквітлема. У 1904 році провінція відвела приблизно 400 гектарів землі; 1 квітня 1913 року відкрився новий заклад, згодом відомий як Essondale. Назва походила від імені Henry Esson Young, лікаря й провінційного міністра, який підтримував будівництво. Наприкінці 1913 року лікарня вже мала 453 пацієнтів. Навколо корпусів формувалося ціле господарство: ферма, майстерні, житло персоналу, дороги й допоміжні служби. [30]

У великих корпусах поєднувалися гостре лікування, багаторічне проживання, догляд за літніми людьми та допомога людям з інтелектуальними порушеннями. Поступово ці функції розходилися між окремими установами. Нью-Вестмінстерський заклад став Woodlands; у Коквітлемі розвивалися Essondale і Crease Clinic, а згодом їхню історію об’єднала назва Riverview. [31]

Джерело хронології: публічна історія території BC Housing. [32]

Переповнення змінювало щоденне життя: бракувало приватності, ліжка займали горища й підвали. Ферма постачала лікарні молоко, м’ясо та овочі; її робота значною мірою спиралася на неоплачувану, часто обов’язкову працю пацієнтів. Людина могла роками залишатися водночас мешканцем лікарні та працівником її господарства. [32]

Як змінювалася клінічна робота

У 1932 році в системі з’явилася соціальна служба; у 1937-му — штатний психолог. Поряд із гідротерапією застосовували інсулінові коми й метразолові судоми; у 1940-х поширилася ЕСТ, а 1946 року виконали перші дев’ять лоботомій. На середину 1950-х до лікування ввійшли хлорпромазин і резерпін. [29]

Зміни охоплювали режим і тривалість перебування. За перший рік роботи Crease Clinic 791 із 963 госпіталізованих повернувся до громади в межах передбачених законом чотирьох місяців. До березня 1955 року п’ять відкритих відділень обслуговували 587 пацієнтів; у 1959/60 році близько 70% пацієнтів Essondale жили у відкритих відділеннях. Розвивалися групова психотерапія, амбулаторний супровід, трудова й побутова реабілітація. [29]

За цими змінами стояла інша організація робочого дня. Медична сестра спостерігала за поведінкою й функціонуванням, соціальна працівниця готувала повернення до родини, лікар переглядав лікування, а заняття за межами палати повертали людині звичні дії. У центрі уваги поступово опинялося життя після стаціонару. Саме його організація надалі стала головним завданням регіональних служб.

Євгенічний закон і життя після операції

Закон про стерилізацію, ухвалений 7 квітня 1933 року, набув чинності 1 липня. Рада з трьох осіб — судді, психіатра та фахівця із соціальної роботи — розглядала подання керівника установи. Підставою слугувало припущення про спадкове передавання тяжкого психічного захворювання або інтелектуальної недостатності. Одностайне рішення ради дозволяло операцію. [33]

Згоду мала письмово надати сама людина; коли рада визнавала її нездатною до такого рішення, документ міг підписати чоловік або дружина, батьки чи опікун. За відсутності цих осіб у провінції повноваження переходило до Provincial Secretary. Закон також захищав хірурга від цивільного позову за виконання належно санкціонованої операції, залишаючи відповідальність за недбалість під час її проведення. Ці положення надавали установі вирішальний вплив на репродуктивне життя пацієнта. Закон скасували 18 квітня 1973 року. [33]

У правничій літературі кількість стерилізованих у BC оцінюють приблизно у 200-400 людей.² У 2005 році дев’ять жінок, які перенесли такі операції в Riverview, отримали загалом 450 000 CAD (≈134 000 CAD PPP) у межах врегулювання позовів. Наслідки лікарняного рішення тривали десятиліттями; правове визнання шкоди настало вже після скасування закону. [34, 35]

Від єдиного комплексу до регіональних служб

У 1965 році Essondale і Crease Clinic об’єднали під назвою Riverview Hospital. У 1973-му лікарня випустила останню групу психіатричних медичних сестер; підготовка перейшла до коледжів. У 1983 році закрили West Lawn, а Colony Farm припинила роботу як діюча ферма. Частина функцій великого госпітального поселення поступово переходила до освітніх, муніципальних і громадських установ. [36]

Провінційна ініціатива 1990 року передбачала перенесення значної частини допомоги до менших спеціалізованих регіональних закладів зі збереженням спеціалізованого центру на території Riverview. Crease Clinic закрили 1992-го. Подальше розгортання місцевих стаціонарів і резиденцій потребувало нової організації персоналу, передачі історій та супроводу людей, для яких лікарня десятиліттями була домом. [36]

Переведення з Riverview: клінічні та життєві результати

Регіоналізація розгорталася протягом десятиліть. Чисельність пацієнтів Riverview скорочувалася, а місцеві служби перебирали гостре лікування, тривалий догляд і реабілітацію. У 2001, 2006 і 2008 роках на самій території відкрили невеликі резиденції Connolly, Cottonwood і Cypress, приблизно по двадцять місць: окремі кімнати й домашніший побут замінили великі спільні палати. Останніх 40 пацієнтів Riverview перевели до закладів Суррея та Ванкувера 2012 року. [32, 30]

Проспективне квазіекспериментальне дослідження Petersen та співавторів, опубліковане 2013 року, охопило 189 людей із тривалим перебуванням у Riverview; 80% мали розлади шизофренічного спектра. Частина переїхала до спеціалізованих психіатричних резиденцій, частина — до менш структурованого житла в громаді, частина залишалася в лікарні. Більшість надалі отримувала цілодобовий догляд. [37]

Психіатричні симптоми залишалися загалом стабільними. Агресивна поведінка не посилилася, хоча окремі соціально недоречні прояви почастішали. Нейропсихологічні порушення загалом зберігали попередній рівень, а деякі показники поліпшилися. Пацієнти краще справлялися з грішми, приготуванням і зберіганням їжі, транспортом та трудовими завданнями; суб’єктивна якість життя статистично значуще зросла. За час спостереження одна людина перебувала у виправній установі, одна — у судово-психіатричному закладі, одна певний час залишалася без житла. Таке переведення поєднало збереження інтенсивного догляду з більшими можливостями повсякденного життя. [37]

Земля Kwikwetlem і нові служби

Для народу Kwikwetlem схили над річкою Коквітлем були місцем прихистку під час повеней, церемоній, полювання та збирання лікарських рослин. Лікарняне будівництво змінило ландшафт і позбавило громаду впливу на використання її традиційної території. У 2012 році Kwikwetlem і BC Housing уклали протокольну угоду про співпрацю; 2016 року Nation подала позов щодо прав на землю. [38]

10 березня 2021 року провінція і Kwikwetlem оголосили нову назву території — səmiq̓ʷəʔelə, «місце великої блакитної чаплі», — та початок спільного планування. Назву надали як акт повернення культурної присутності й відновлення мови. Сьогодні археологічні роботи, назви, мистецтво й планування території пов’язані з участю Nation та її правилами охорони спадщини. [38]

12 жовтня 2021 року тут відкрився Red Fish Healing Centre на 105 місць, який замінив Burnaby Centre for Mental Health and Addiction. Капітальні витрати провінції становили 130 млн CAD (≈38,8 млн CAD PPP). Центр поєднав лікування тяжких психічних розладів і залежностей; передбачено окремі кімнати, простори для реабілітації, досліджень, навчання та дистанційного зв’язку з родиною. Kwikwetlem брала участь у проєктуванні й лікувальних програмах. У центрі є приміщення для духовних практик, а біля входу встановлено різьблений стовп роботи митців Nation. [39]

Психіатрична допомога на цій території пройшла шлях від великої установи з власним господарством до поєднання спеціалізованого лікування, невеликих резиденцій і зв’язків із місцевими службами. У цій історії лікарняний режим, житловий простір, права людини й можливість повернутися до повсякденних справ змінювалися разом із методами лікування.